Роки риболовних практик не дають спокою. Відмахнутися від думок про те, як би знайти можливість десь порибалити з моторного човна, на великій водоймі типу водосховища, не виходить. Оце наче як якесь недостигле яблуко раннім літом: ти його хочеш, але все відтягуєш момент зривання, щоб краще визріло... Та не визріває моє жагуче бажання. І все - через війну. Там, де ми найбільше любили рибалити, зараз закрита зона: на човнах вихід на воду суворо заборонений. Поблизу нас водосховищ немає. Ставки - це відстій, а не риболовля, - комбікормова риба мені незрозуміла ні за своєю поведінкою, ні за смаковими якостями. Це все одно що їсти вигодованого кабана. А мені до смаку - м'ясо дикого вепра!😉 От і тягне мене світанками на оцю малесеньку заводь біля стрімкої, та вузесенької нашої річки Вілії. Бо тут може клюнути риба. Бо це - дика природа. І риба в ній - дика, не годована ніякими орендарями ставків. Та й риболовів тут практично не буває. А ті, що зрідка приходять, теж знають, що рибу в такій малесенькій канавці краще не підгодовувати, вона і так крутиться тільки тут, і твого черв'ячка помітить по-любому. Інша справа - чи вона захоче його з'їсти. А від цього залежить, чи не зганьбишся ти вчергове перед своїми котиками, якщо не клюне.😁 Оце котяче братство і є основним стимулом вставати на світанку і йти прекрасним лугом, який заповнює туман, до річки. Привітатися з равликами. Зустріти сонне після ночі Сонце. Розмотати вудку, наживити черв'яка та кукурудзу. Закинути. І - чекати...
Сьогодні у мене було часу на риболовлю всього одна година. Після закиду я не встигла завести на смартфоні нагадування про час коли йти додому, як поплавок різко пішов під воду. Хтось потягнув його просто під очерет. Мабуть, я від несподіванки надто різко підсікла вудку. І рибка не зачепилася за гачок. Тільки відчула її ривок, а далі - легкість, тобто рибка зійшла. Мене вчили давні риболовні аси одній прикметі: якщо перша рибка зійшла, - ти більше не зловиш, можеш змотувати вудочки і йти відпочивати. Та мені ж не можна без риби додому: мої коти, Мейсон та Меліса, мене засміють.😊 Тому - перенаживляю гачки, закидаю, чекаю... Сьогодні кльов обмежився одним окуньком. Але я ж знаю з практики, як його сфотографувати, щоб здався більшим. Тому - ось він!😁
Мейсон з Мелісою на мене чекали. Зачувши запах риби, почали голосно нявкати. Розділила порівну того бідного окуня. З величезним задоволенням з'їли. І пішли собі на вулицю, більше нічого не вимагаючи. Фух. На сьогодні місія виконана. Треба якось ще вийти, поки хоч щось клює. Нехай котики посмакують свіженькою рибкою. Що? Їм не можна? Хвороби, глисти? - Не розказуйте старим риболовам - котятникам. Наші коти все життя їли, їдять і будуть їсти свіжу рибу із диких водойм. Глистів - проженемо, їх і без риби буває. А по здоров'ю за всі роки питань не було жодного разу. Надіюсь, не буде і надалі.
😺