Не люблю в неділю їздити по гриби в ліс. Вихідний день, думаю, повно людей, які там гриби, - ніякого задоволення шукати їх після когось. Але останні роки, коли війна відібрала у багатьох роботу, а робота втратила молодих чоловіків і закрилася, вихідні якось переплелися із буднями. І буває таке, що саме у вихідний в лісі порожньо, а в будні - багатолюдно. Але сьогодні ми просто хотіли перевірити наші місця, де збирали минулого року опеньки. За всіма параметрами осені, ці гриби вже мали би почати свій активний ріст. Та й рекламує хтось із місцевих "продам опеньки", значить, десь же він їх назбирав! ...Під'їжджаючи до лісу, у мене прокинулась велика надія, що ми назбираємо тих опеньків гору, і навіть подумалось, що взяла мало тари.🤣 А надія виникла через жадність: біля наших місць стояло стільки автівок, що не було як припаркуватися! В лісі! Парковка! ЗАЙНЯТА! Ви таке уявляєте? От, думаю собі, налетів народ на опеньки. Нам-то вистачить, бо цей ліс багатий грибами. Але ж - казала, в неділю нема чого по гриби їхати. А поперлися... Та мої надії були розвіяні першим же проходом колись багатою на опеньки просікою. ЖОДНОГО грибочка. Стопроцентна безнадія: опеньків ще немає. Звісно, - їдемо в інший ліс, може польських чи маслюків знайдемо... Із всіх знайдених не червивими грибів мені найбільше сподобалась зеленушка. Вперше взяла у свій кошик цього представника рядовки роду сироїжок. Правда, таки не з'їли ми його. Бо він був один. І я вирішила, що його смак загубиться серед смаків польських і маслюків.
Із цікавих грибів я була вражена їжаковидним лускатим. Він такий красивий та міцний, що здається дуже смачним. Але заглянула під шапинку, а там - справжній їжак!😁 І пішла далі.
Що не кажи, а краса осіннього лісу надихає спокоєм. Все за планом: спочатку золота осінь, потім - голі гілки листопаду, і далі - зима. Якщо пощастить, то білосніжна. А якщо ні, - буде чорно-сіре очікування весни...
