Робили сьогодні закупи продуктів на вихідні. За давньою звичкою, коли список завдань був вичерпаний, - посидіти на каві, свята справа. Улюблена кафешка біля красивої клумби, під величезними парасольками. Хочеш - можна і наверх піднятися, там також прохолодно, ще й перехожі не заважають. Звикли ми саме тут брати каву. Нас вже і всі продавчині добре знали, настільки добре, що питали: 'Вам каву як завжди?'. І це означало, що мені - американо з молоком, а чоловіку - подвійний експресо без цукру. Приємно, зручно, швидко. Ми навіть із песиком навчилися відвідувати це кафе вечірніми прогулянками. І також нас знали всі співробітники. Не дивувались і не боялись, а радо обслуговували, також швидко та якісно.
Але із настанням літа наша улюблена кафешка 'поламалась'. Вони відкрили на першому поверсі ще один відділ. Там продаються прохолодні напої. І тепер всіх відвідувачів замість з віконечка на вулиці стали обслуговувати зсередини. Це одразу якось ускладнило процес замовлення. Почали накопичуватися черги. А я не люблю стояти в тісному приміщенні і нюхати аромати інших людей, які змушені стояти до тебе впритул. Мовчу вже про те, що з Хенком сюди точно не зайдеш. Так, віконце з вулиці вони не зачинили. Але коли зсередини є черга, то ти під тим віконцем чекатимеш до єврейської паски, доки тебе обслужать. Ще й співробітники помінялись. Нас тепер ніхто не питає : "Вам як завжди?". Натомість мусимо щоразу вистоювати чергу заради тих традиційних кількох хвилин за столиком біля красивої клумби. А сьогодні мій терпець увірвався: заходжу в порожню кафешку і радію, що немає черги. За столиком - молоді хлопець і дівчина, схоже, не відвідувачі, а співробітники кафе. Сидять без напоїв чи смаколиків. Втикають у смартфони. Стою біля прилавку, чекаю, бо за ним нікого немає. Хлопець кинув на мене погляд, і знову - у смартфон. Я думала, що дівчина і є тією людиною, яка варить каву. Але вона навіть не глянула у мій бік. Постоявши кілька хвилин у цій порожнечі приміщень і людських душ, - розвертаюся і йду геть. Тимчасом мій чоловік вже купив все, що потрібно, і підходив пити каву. Яку я так і не замовила. Моєю пропозицією було рішення поміняти кафе. Зовсім. І не ходити більше сюди. Бо це не є нормальним обслуговуванням, коли тебе не помічають. Коли заставляють довго чекати, наче не вони в тобі зацікавлені, а ти їм щось винен. Неподалік є інша кафешка. Правда, там немає красивої клумби. Зате кава нічуть не гірша, навіть може й краща. І черг немає. І кондиціонер працює, що дуже важливо у літню спеку. А якщо прийти з песиком, - можна посидіти на гарній лавочці, в затінку квітів. Культура обслуговування - велика сила! Не втрачайте своїх клієнтів, шановні підприємці. Їх буде дуже важко повернути!
